Із усіх диких звірів, створених Господом Богом, найхитрішим був змій. Він хотів обдурити жінку, тож і звернувся до неї: «Чи й справді Бог сказав, щоб ви не їли плодів з будь-яких дерев саду?»
І побачила тоді жінка, що плоди були добрими для їжі, а дерево — гарним на вигляд. Дерево вабило мудрістю, яку воно могло дати людині. Тож вона взяла плоди з дерева й почала їсти. Чоловік її також був поруч. Вона й йому дала кілька плодів, і він їх з’їв.
Вони обидва змінилися, неначе відкрилися їхні очі, й подивилися вони на все інакше. Збагнувши, що були голі, вони набрали фіґового листя і, зшивши його разом, зробили собі вбрання — пов’язки на стегна.
І мовив Господь Бог до змія: «Через те, що ти таке вчинив, поведеться тобі гірше від усіх тварин і диких звірів. Плазуватимеш на череві й їстимеш порох усе своє життя.
Тоді Бог звернувся до жінки: «Я примножу твої муки під час вагітності, ти народжуватимеш дитя своє у муках. Ти жадатимеш чоловіка свого, а він пануватиме над тобою».
Потім Він сказав Адамові: «Ти послухався жінку свою і з’їв плід із дерева, про яке Я казав: „Не можна з нього їсти”. За те Я прокляну землю, і ти муситимеш тяжко трудитися до кінця днів своїх, щоб здобути собі їжу, яку земля вродить.
Добуватимеш хліб у поті лиця свого, аж доки не помреш і не станеш знову землею. Бо створений був із неї. Через те, що зробив Я тебе з пороху земного, станеш знову ним, коли помреш».
Тоді Господь Бог сказав: «Погляньте, людина вподібнилася до Нас, пізнавши добро і зло. Вона тепер може простягнути руку й зірвати плід із дерева життя, з’їсти його й жити вічно».