Він також відправив таке послання Єгошафату, царю Юдеї: «Проти мене повстав цар Моаву. Чи виступиш ти зі мною проти нього?» «Так, я пристану до тебе, — відповів той. — Я такий, як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні».
От і вирушив на війну цар Ізраїлю разом з царями Юдеї та Едома. Пройшовши в обхід сім днів, вони залишилися без води не тільки для тварин, а й для війська.
Але Єгошафат запитав: «Чи немає серед нас Господнього пророка, аби ми могли через нього довідатися в Господа?» Один із урядовців ізраїльського царя відповів: «Тут є Еліша, син Шафата. Йому доводилося зливати на руки Іллі ».
Еліша сказав цареві Ізраїлю: «Чого ти від мене хочеш? Іди до пророків батька свого і до пророків матері». «Ні, — не погодився цар Ізраїлю. — Адже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб передати в руки Моава».
Еліша промовив: «Присягаюся життям Господа Всемогутнього, Якому я служу, що якби я не поважав Єгошафата, юдейського царя, я і не глянув би на тебе, не помітив би тебе.
Ви здолаєте всі укріплені міста, ви здолаєте кожне важливе поселення. Ви повирубуєте всі добрі дерева, зупините всі джерела, знищите кожне родюче поле, закидавши камінням”».
Ось уже всі моавійці дізналися, що царі пішли на них війною, тому кожен чоловік: молодий і старий — всі, хто міг тримати зброю в руках, вирушили в похід і стали на кордоні.
Але тільки-но моавійці підступили до ізраїльського табору, ізраїльтяни вискочили й кинулися на них, а ті — навтіч. Ізраїльтяни ж загарбали землі й рубали моавійців.
Вони знищили міста, позакидали камінням усі родючі поля, загатили всі джерела й позрубували всі добрі дерева. Лише в Кір-Гарешеті не розібрали каміння, але воїни з пращами оточили місто й напали на нього.
Тоді він покликав свого первістка, який мав стати царем після нього, й приніс його в жертву всеспалення на міському валу. Лють на Ізраїль була великою. Ізраїльтяни відступили й повернулися на свої землі.