Дружина чоловіка, який належав до громади пророків, звернулася з благанням до Еліші: «Мій чоловік був наче слугою тобі, та зараз він мертвий. Ти знаєш, як він шанував Господа. А нині чоловік, у якого він позичав гроші, намірився відібрати в мене двох моїх хлопчиків, щоб йому служили».
Вона пішла до Божого чоловіка й розповіла про все. А він сказав: «Іди продай оливу й розрахуйся з боргами. Ти з синами будеш жити на те, що залишиться».
Якось Еліша пішов до Шунема. Там одна багата жінка запросила його до себе поїсти. Відтоді хоч коли б він бував у тих місцях, він заходив до неї поїсти.
Еліша сказав йому: «Передай їй ось що: „Ти подбала про нас. А що можна зробити для тебе? Може, щось попросити від твого імені в царя чи командуючого військом?”» Вона відповіла: «Я живу серед свого народу і тому мені нічого не бракує».
«Десь у цей час наступного року, — сказав Еліша, — ти триматимеш на руках сина». «Ні, мій пане-володарю, — заперечила вона. — Не вводь свою рабиню в оману, Божий чоловіче!»
Тоді покликала чоловіка й сказала йому: «Приведи мені котрогось із слуг та віслюка, щоб я могла швидко з’їздити до Божого чоловіка й повернутися додому».
Ось вона вирушила в дорогу й приїхала до Божого чоловіка на гору Кармел. Коли Божий чоловік побачив її ще звіддалік, він сказав слузі Ґегазі: «Поглянь! Он з’явилася шунамітянка!
Коли вона прийшла до Божого чоловіка в горах, вона схопила його за ноги. Ґегазі відштовхнув її, але Божий чоловік сказав: «Не чіпай її! Вона гірко засмучена, але Господь приховав це від мене й не розповів мені цього».
Еліша наказав Ґегазі: «Заткни одяг за пасок, візьми мого ціпка й поспіши. Якщо зустрінеш когось, не вітайся, а якщо тебе хтось привітає, не відповідай. Покладеш мого ціпка на хлопчикове обличчя».
Ґегазі пішов попереду й поклав ціпок на хлопчикове обличчя, але той не подав ніяких ознак життя. Тож Ґегазі вернувся до Еліші й сказав: «Хлопчик не прокинувся».
Потім він підійшов до ліжка, ліг на хлопчика так, щоб устами торкатися уст хлопця, очима — його очей, руками — його рук. Коли він притулився, тіло хлопчика почало теплішати.
Еліша повернувся в Ґілґал. Там саме лютував голод. Оскільки гурт пророків сидів перед ним, він наказав слузі: «Постав на багаття великий горщик і зготуй щось попоїсти для цих людей».
Один із пророків пішов у поле пошукати якихось трав для варива і знайшов дику виноградну лозу. Зірвав кілька плодів, схожих на кабачки, загорнув край плаща й поклав їх туди. Повернувшись до багаття, він їх розрізав, вкинув у киплячий горщик, хоча ніхто не знав, що то за плоди.
З Ваал-Шаліші прийшов чоловік і приніс Божому чоловікові двадцять ячмінних буханців, випечених з першого зібраного зерна, та кілька колосків нового врожаю. «Роздай людям, щоб з’їли», — сказав Еліша.
«Як я можу нагодувати ними сотню людей?» — запитав його слуга. Однак Еліша відповів: «Віддай, нехай люди їдять. Ось що Господь каже: „Вони їстимуть, і ще зостанеться”».