Нааман очолював військо арамійського царя. В очах царя був він видатною, високоповажною людиною, адже через нього дав Господь перемогу Араму. Він був хоробрим воїном, але хворів на коросту.
«Неодмінно піди, — погодився цар Арама. — Я пошлю листа царю Ізраїлю». Отак і поїхав Нааман, прихопивши з собою десять талантів срібла, шість тисяч шекелів золота і ще десять перемін одягу.
В листі, який він мав вручити ізраїльському царю, писалося: «З цим листом я посилаю до тебе свого слугу Наамана, сподіваючись, що ти вилікуєш його від прокази».
Прочитавши листа, цар Ізраїлю розірвав на собі одяг, промовляючи: «Та чи ж я Бог? Хіба я можу вбивати й оживляти? Чому цей чоловік посилає когось до мене, аби я зцілив від прокази. Ви тільки погляньте, як він намагається роздмухати між нами сварку!»
Коли Еліша, Божий чоловік, прочув, що цар Ізраїлю порвав на собі одяг, він послав йому звістку: «Навіщо ти одяг на собі порвав? Пришли до мене цього чоловіка, і він довідається, що в Ізраїлі є пророк».
Але Нааман розлютився й сказав: «Я гадав, він неодмінно вийде мені назустріч, стане переді мною, звернеться до імені Господа Бога свого, змахне рукою над ураженим місцем на моєму тілі й вилікує від прокази.
Хіба ж Авана й Арпар, річки Дамаска, не кращі за будь-які води Ізраїлю? Хіба я не міг помитися в них і очиститись?» Тож він повернувся й, розлючений, подався геть.
До Наамана підійшли його слуги й почали вмовляти: «Батьку наш, якби пророк говорив тобі щось надзвичайне, хіба ти не зробив би того? Наскільки ж більше, коли він сказав тобі: „Помийся й очистишся!”»
За тим Нааман зі своїми слугами повернувся до Божого чоловіка. Він підійшов до Еліші й мовив: «Тепер я знаю, що немає в усьому світі Бога, тільки в Ізраїлі. Прошу прийняти дарунок від твого раба».
«Якщо ти відмовляєшся, — сказав Нааман, — прошу ласкаво дозволити твоєму рабові взяти стільки землі, скільки двоє віслюків зможуть везти. Адже твій раб більше ніколи не приноситиме пожертви всеспалення якомусь іншому богу. Лише Господу!
Нехай би ще Господь пробачив твоєму рабу таке: коли мій володар входить у храм Риммона, щоб поклонитися, він спирається на мою руку, і я теж схиляюся там. Коли я поклонюся в храмі Риммона, нехай Господь простить твого раба за це».
Коли Нааман уже поїхав, Ґегазі, слуга Еліші, Божого чоловіка, вирішив для себе: «Мій пан дуже легко відпустив цього арамійця, нічого не взявши з того, що він приніс. Присягаюся життям Господа, наздожену його хутко й візьму щось у нього».
Тож Ґегазі поспішив наздоганяти Наамана. Коли Нааман побачив, що той намагається його наздогнати, він зійшов з колісниці йому назустріч. «Усе гаразд?» — запитав він.
Ґегазі відповів: «Так, так, усе добре. Мій володар послав мене сказати: „Два юнаки з громади пророків саме зійшли до мене з гір Ефраїмових. Дай їм талант срібла, будь-ласка, й дві зміни одягу”».
«Будь ласка, візьми, ось два таланти », — сказав Нааман. Він упросив Ґегазі прийняти їх, а потім зв’язав два таланти срібла в два мішки, і ще дав дві зміни одягу. Віддав їх двом рабам, і ті понесли їх попереду Ґегазі.
Потім він зайшов до оселі і став перед своїм володарем Елішею. «Де ти був, Ґегазі», — запитав його Еліша. «Твій слуга нікуди не відлучався», — відповів Ґегазі.
Але Еліша сказав йому: «Хіба не було з тобою мого серця, коли чоловік зійшов з колісниці тобі назустріч? Хіба час збирати гроші, брати одяг, оливки, виноградники, череди, отари, слуг чи служниць?