Коли Соломон закінчив усі роботи по будівництву храму Господнього, він приніс усе, що присвятив його батько Давид: срібло, золото і меблі й передав усе це до скарбниці храму Божого.
Тоді цар Соломон скликав до Єрусалима усіх старійшин Ізраїлю, голів колін та начальників ізраїльських родин, щоб перенести ковчег Господнього Заповіту з Сіону до міста Давида.
Коли всі старійшини Ізраїлю прибули, левити взяли ковчег та понесли його до Єрусалима разом з наметом зібрання і всі священні речі в ньому до храму. Священики і левити несли все це,
а цар Соломон разом з усім ізраїльським народом, який зібрався навколо нього, був перед ковчегом, приносячи в жертву незліченну кількість овець та биків.
Ці шести були такі довгі, що їх кінці було видно зі Святого Місця, що перед внутрішнім святилищем, але не ззовні Святеє Святих. Там вони й по сьогодні.
У Ковчезі Заповіту нічого не було, крім двох скрижалів, які Мойсей поклав туди на горі Хорев, де Господь уклав Угоду з ізраїльтянами після їхнього виходу з Єгипту.
Левити-співці стояли зі східного боку вівтаря. Там були присутні всі групи співців Асафа, Гемана та Єдутуна. А також були там їхні сини та родичі. Ці співці-левити були вбрані в білий полотняний одяг. У них були цимбали, ліри та арфи. Всього було сто двадцять священиків разом із левитами-співцями. Ці сто двадцять священиків сурмили в сурми.
І ті, хто сурмив у сурми і ті, хто співав, звучали як один. Вони в один голос славили Господа й дякували Йому. Їхні сурми, цимбали та інші музичні інструменти звучали дуже голосно. Вони співали: «Хвала Богу за милість Його. Любов Його щира навічно». Потім храм Господній наповнився хмарою.