Але ж ми однієї плоті з братами нашими, і у нас такі самі сини й дочки, та все ж ми маємо примушувати наших синів і дочок ставати рабами. Декого з наших дочок ми вже віддали в рабство, і нічого не можемо з цим удіяти, бо наші поля та виноградники тепер належать іншим».
Я про те поміркував і звинуватив у тому знатних людей та старійшин. Я сказав їм: «Ви забираєте майно своїх ближніх у застави під позики, що даєте своїм же братам. Отож я скликав заради них велике зібрання».
Тоді я сказав їм: «Ми як тільки можемо, повертаємо наших братів-юдеїв, яких було продано в рабство іншим народам, а ви самі продаєте братів своїх, щоб потім ми їх викуповували знову!» Вони мовчали, бо не мали чого на те відповісти.
На те вони відповіли: «Ми повернемо все й нічого більше не вимагатимемо від них. Ми зробимо так, як ти сказав». Отож я скликав священиків і змусив їх присягнутися, що зроблять саме так, як щойно сказали.
Я також струсив порох зі свого одягу і сказав: «Так само хай Бог струсить кожного з його хати й позбавить майна, якщо хтось не дотримається слова Його». Тоді все зібрання сказало: «Амінь». І вони воздали хвалу Господу. Всі люди зробили так, як і обіцяли.
А ще від того дня мене було призначено намісником землі юдейської на дванадцять років: від двадцятого року правління царя Артаксеркса по тридцять другий рік його ж правління. Я та мої близькі родичі не їли хліба правителів.
Попередні правителі, які були до мене, обтяжували людей великим тягарем. Вони забирали в них їжу та вино, й до того ж сорок шекелів срібла. Навіть слуги вельмож нещадно гнобили народ. Я ж такого не робив, бо боявся Бога.
Щодня за мій кошт готували одного бичка, шість вгодованих овець та домашню птицю. Щодесять днів виставлялися всілякі вина у великій кількості. І при тому всьому я не вимагав намісничого хліба, бо тяжко працювали люди.