|
| 1 |
|
| А нині насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, чиїх батьків я не погодився б розмістити із псами моєї худоби. |
|
| 2 |
|
| І сила рук їхніх для чого мені? Над ними вже проминув час. |
|
| 3 |
|
| Убогістю і голодом виснажені, вони втікають у безводний степ, похмурий і спустошений; |
|
| 4 |
|
| Скубуть зело біля кущів, і ягоди ялівцю – хліб їхній. |
|
| 5 |
|
| З громади проганяють їх, погрожують їм, як злодіям, |
|
| 6 |
|
| Щоб замешкали вони у вирвах потоків, в ущелинах землі і скель. |
|
| 7 |
|
| Ревуть поміж кущами, туляться під терном. |
|
| 8 |
|
| Люди зневажені, люди без імення, погань землі. |
|
| 9 |
|
| Оце їхньою учинився я нині піснею і харчем розмови їхньої. |
|
| 10 |
|
| Вони гидують мною, віддаляючись од мене, і не утримуються плювати перед лицем моїм. |
|
| 11 |
|
| Оскільки Він розв’язав повід мій, то вони скинули з себе вуздечку переді мною. |
|
| 12 |
|
| По праву руку підводиться цей гад; збиває мене з ніг, спрямовує небезпечні свої шляхи до мене. |
|
| 13 |
|
| А мою стежку зіпсували; усе встигли вчинити в ній заради моєї загибелі, не маючи помічника. |
|
| 14 |
|
| Вони прийшли до мене, неначе крізь широкий пролом, з гамором кинулися на мене. |
|
| 15 |
|
| Жахіття кинулося до мене, наче вітер, розвіялася зверхність моя, і щастя моє промчало, мов та хмарина, |
|
| 16 |
|
| І нині виливається душа моя в мені, дні скорботи оточили мене. |
|
| 17 |
|
| Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою. |
|
| 18 |
|
| З великими складнощами скидають одежу мою; краї хітону мого затісні для мене. |
|
| 19 |
|
| Він кинув мене у твань, і я став, як тлін і попіл. |
|
| 20 |
|
| Я волаю до Тебе, а Ти не зважаєш на мене, – стою, а Ти лише дивишся на мене. |
|
| 21 |
|
| Ти став жорстоким до мене; міцною рукою ворогуєш супроти мене. |
|
| 22 |
|
| Ти підніс мене, і примусив линути за вітром, і засмучуєш мене. |
|
| 23 |
|
| Авжеж, я знаю, що Ти провадиш мене до смерти і в дім, де збираються всі, що живуть. |
|
| 24 |
|
| Так, Він не простягне руки Своєї на дім кісток, чи будуть вони кричати при своєму руйнуванні? |
|
| 25 |
|
| Чи не плакав я за тими, хто страждав? Чи не стогнала душа моя за бідних? |
|
| 26 |
|
| Коли я сподівався добра, прийшло лихо; коли чекав на світло, сталася пітьма. |
|
| 27 |
|
| Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі. |
|
| 28 |
|
| Я ходжу почорнілий, але не від сонця; підводжуся в зібранні і кричу. |
|
| 29 |
|
| Я став братом шакала, і приятелем совам. |
|
| 30 |
|
| Моя шкіра зчорніла на мені, і кістки мої обгоріли від спекоти. |
|
| 31 |
|
| І арфа моя стала журливою, і сопілка моя – голосом плачу. |
|
|
|
|