|
| 1 |
|
| «Чи можеш ти Левіафана на гачок зловити, а чи зв’язати йому мотузкою язик? |
|
| 2 |
|
| Хто може в ніздрі йому вселити мотузку, його щелепи проколоть гачком? |
|
| 3 |
|
| Чи буде він просить пощади в тебе, а чи улещувати тебе почне? |
|
| 4 |
|
| Чи укладе з тобою перемир’я, чи візьмеш ти його на все життя слугою? |
|
| 5 |
|
| Чи будеш з ним, неначе з птахом, гратись, чи зв’яжеш, щоб дівчата молоденькі забавлялися? |
|
| 6 |
|
| Чи зможуть виторгувати його купці, чи розітнуть його й поділять між собою? |
|
| 7 |
|
| Чи вдасться його шкіру дротиком проткнуть, чи голову йому ти гарпуном поцілиш? |
|
| 8 |
|
| На нього руки поклади і битву пригадай; не зробиш більше ти цього ніколи. |
|
| 9 |
|
| Даремні сподівання подолати його. Лиш глянувши на нього, вже впадеш від страху. |
|
| 10 |
|
| Нікому мужності не стане розлютить його. То хто ж повстане проти Мене? |
|
| 11 |
|
| Хіба було, щоб виклик Мені кинув хтось і не програв? Адже під небом все Мені належить. |
|
| 12 |
|
| Хіба Я не мовчатиму про мову його дужу, про переконливі його слова? |
|
| 13 |
|
| Хто може здерти з нього шкуру? Хто подолає його подвійний панцир? |
|
| 14 |
|
| Міцні щелепи хто йому розчепить з зубами, що на всіх наводять жах? |
|
| 15 |
|
| Його спина щитами рясно вкрита, немов печаттю, вони втиснуті надійно. |
|
| 16 |
|
| Одне до одного притулені близенько, що й вітер поміж ними не пройде. |
|
| 17 |
|
| Один приєднаний до іншого так міцно, що розділити їх нічим не можна. |
|
| 18 |
|
| Коли він чхне, то висікає блискавицю, а очі світяться, мов промені світанку. |
|
| 19 |
|
| Вогонь із пащі, мов із смолоскипа навколо нього іскри розсипає. |
|
| 20 |
|
| А ніздрі викидають клуби (пари), як пара рветься із паруючого киплячого казана. |
|
| 21 |
|
| Його дихання може полум’я роздмухати, із пащі виривається вогонь. |
|
| 22 |
|
| Велику силу має його шия, усі, хто її бачить, ціпеніють з жаху. |
|
| 23 |
|
| Всі складки шкіри зведені докупи, не проглядає поміж ними тіло. |
|
| 24 |
|
| У нього серце вилите, неначе камінь, мов жорна витесані для млина. |
|
| 25 |
|
| Бояться й грізні воїни, як він зводиться на ноги, його хвоста удари не дають їм влучити у ціль. |
|
| 26 |
|
| Не розсіче ту шкуру меч ніякий, бо відскочить, ні дротик, ні стріла, ні спис пробить її не зможуть. |
|
| 27 |
|
| Залізо — то для нього мов солома, а бронза — деревина трухлява. |
|
| 28 |
|
| Стріла його не змусить утікати, каміння, пущене з пращі, відскакує, немов полова. |
|
| 29 |
|
| Дубцем його огріти, мов полоскотати, він насміхається над кинутим у нього списом. |
|
| 30 |
|
| На череві у нього мовби гострі черепки лишають слід в болоті, як від плуга. |
|
| 31 |
|
| Він змушує глибоке море закипіть, мов юшка, бульбашки морем, як в киплячім маслі. |
|
| 32 |
|
| За ним по морю пінний слід блищить, немовби плесо вкрилось сивиною. |
|
| 33 |
|
| Немає рівних на землі йому, єдине це створіння, що не має страху. |
|
| 34 |
|
| На гордих він звисока поглядає, він — цар над усіма, хто пиху має». |
|
|
|
|