|
| 1 |
|
| Йов відповів: |
|
| 2 |
|
| «Якби мої страждання можна було оцінити, всі мої біди зважить на вагах, |
|
| 3 |
|
| були би важчі за морський пісок, тому й слова мої не знають впину. |
|
| 4 |
|
| Бо стріли Всемогутнього в мені, отруту їхню всотує мій дух. Жахливі несподіванки від Бога чатують і шикуються навколо. |
|
| 5 |
|
| Неважко вам мені поради сипати, коли не з вами трапилися ці нещастя. Хіба осли кричать, коли їжі вдосталь навкруги? Хіба ж ревуть воли, як ясла повні? |
|
| 6 |
|
| Хіба їдять без солі їжу прісну, хіба смачний білок яйця? |
|
| 7 |
|
| Язик мій і торкатися таких наїдків не бажає, отрутою йому вони здаються. |
|
| 8 |
|
| Хотів би я, щоб хтось на запитання відповів мої, хотів би я, щоб Бог мені надію дарував! |
|
| 9 |
|
| Хотів би я, щоб Бог мене згубити прагнув, щоб, простягнувши руку, розломив мене. |
|
| 10 |
|
| Хотів би я втішеним бути одним лиш! Хотів дістати б відповіді на запитання, щоб попри весь це біль ніколи не відмовився коритися Святого настановам. |
|
| 11 |
|
| Де брати сили, покладатися на кого? Який кінець у мене, ради чого мушу жити? |
|
| 12 |
|
| Чи маю сили, як гранітна скеля, чи плоть моя міцніше бронзи? |
|
| 13 |
|
| Позбавлений я справді допомоги. |
|
| 14 |
|
| Хто відмовляє в дружбі й відданості другу, той волі Всемогутнього протистоїть. |
|
| 15 |
|
| Мої зрадливі побратими, немов той потічок у зливу, що, розливаючись, невпинно мчить |
|
| 16 |
|
| і пінисті несе брудні потоки, талу кригу й сніг. |
|
| 17 |
|
| Вони течуть, аж раптом пропадають. У полудневу спеку висихають, їх вже й нема. |
|
| 18 |
|
| Купецькі каравани із путі збиваються і гинуть, заблукавши у пісках. |
|
| 19 |
|
| Розшукують їх каравани з Теми, мандрівники із Шеби сподіваються на них, |
|
| 20 |
|
| упевнені, що от на них натраплять, а не знайшовши тих струмків, впадають в розпач. |
|
| 21 |
|
| І ви для мене стали тим, що й ті потічки; злякались, роздивившись, що мені дісталось. |
|
| 22 |
|
| Чи ж я просив вас поділитись чимось? Чи до хабарництва я вас штовхав, щоб вижить? |
|
| 23 |
|
| Чи я просив у ворога мене відбити, чи викупити з рук підступних ворогів? |
|
| 24 |
|
| Повчайте, розкажіть мені, я буду слухати, щоб зрозуміти нарешті, в чому схибив. |
|
| 25 |
|
| Щирі слова, то велика сила, та що доводять ті переконання ваші? |
|
| 26 |
|
| Невже, по-вашому, слова спроможні щось довести, а розпач мій лиш відлітає з вітром? |
|
| 27 |
|
| Ви й на сирітську б долю замахнулись, на долю друга ви б побились об заклад. |
|
| 28 |
|
| Та годі вже, послухайте мене, в очі вам брехати я не буду. |
|
| 29 |
|
| Покайтесь, схаменіться, хай не буде люті, отямтеся, бо я своїх чеснот не зрікся. |
|
| 30 |
|
| Чи є обман у тому, що язик промовив? Чи розпізнати брехні я вже не можу?» |
|
|
|
|