|
| 1 |
|
| «Хіба людина на землі та не слугує тяжко? Хіба усе її буття — не кожен день батрацький? |
|
| 2 |
|
| Та ж чоловік, як раб, що прагне тіні; мов найманець, що все чекає сплати. |
|
| 3 |
|
| І я був змушений в пітьмі свій торувати шлях, відведені мені були нелегкі ночі. |
|
| 4 |
|
| Лягаю спати з думкою: „Коли прокинусь?” Ніч насувається, а я перевертаюсь, не сплю аж до світанку. |
|
| 5 |
|
| Покрили шкіру черва й струп брудний, порепалася шкіра, задубіла. |
|
| 6 |
|
| Життя біжить хутчіш, ніж нитка в верстата, йде до завершення воно у безнадії. |
|
| 7 |
|
| Боже, пам’ятай: життя моє — лиш подих, я не побачу вже щасливіших часів. |
|
| 8 |
|
| І не побачить мене око, що за мною нині стежить; хоч як вдивлятиметься, а мене уже нема. |
|
| 9 |
|
| Як тане в безвісті хмарина, так не підніметься людина, коли готується зійти в Шеол. |
|
| 10 |
|
| Не повернуться чоловіку в дім, його вже не впізнають в рідній хаті. |
|
| 11 |
|
| Тому я уст не затулю, засмученій душі дам волю говорить про гіркоту життя. |
|
| 12 |
|
| Хіба я море чи чудовисько морське, що Ти круг мене варту виставляти мусиш? |
|
| 13 |
|
| Коли себе втішаю, ніби постіль спокій дасть, мовляв, розділить тугу ложе вірне. |
|
| 14 |
|
| Тоді Ти посилаєш страшний сон, видіння, що мене злякати мусять. |
|
| 15 |
|
| Тому й обрав би радше я задуху й смерть, аніж терпіти таку муку. |
|
| 16 |
|
| Відмовився я від життя, не буду жити вічно, дай мені спокій, бо моє буття коротке. |
|
| 17 |
|
| Чим є для Тебе рід людський, що Ти про нього дбаєш і при серці носиш? |
|
| 18 |
|
| Чому щоранку дбаєш Ти про нього і споглядаєш кожну мить його життя? |
|
| 19 |
|
| Чому не відвернеш від мене пильний погляд і не даси хоча б ковтнути слину? |
|
| 20 |
|
| Якщо мені судилося згрішити, чи міг би я Тобі нашкодити, о Стражу людства? Чому зробив мене Своєю ціллю? Чому я тягарем для Тебе став? |
|
| 21 |
|
| Чому провин моїх Ти не пробачиш, гріха і беззаконня не простиш? Адже я порохом невдовзі стану, хоч як шукатимеш, та мене вже не знайдеш». |
|
|
|
|