«Іди скажи людям Єрусалима про те, що каже Господь: „Твоєї юності кохання щире пам’ятаю, як нареченою Моєю ти була. Я пам’ятаю, як за Мною ти ішла через пустелю, в незасіяну ту землю.
Для Господа Ізраїль був святий, він був найпершим із Його плодів. Й на тих, хто б його з’їсти намагався, страждання тяжкі випали за гріх”». Так стверджує Господь.
Ось що Господь каже: «Чим завинив Я перед вашими батьками, що відцуралися вони Мене, поклоняючись нікчемним ідолам вони самі зробили все своє життя нікчемним.
Вони не говорили: „Де Той Господь, Який вивів нас з Єгипетських земель, Той, Хто примусив нас йти в пустелю, землю невідому і страшну, засушливу і небезпечну пустку, в якій ніколи люди не жили?”
Священики не кажуть: „Де Господь?” Ті, хто знаються у законах, не думають про Мене, а пастирі від Мене відступились, й пророки пророкували ім’ям Ваала і поклонялися речам нікчемним».
Бо ж Мій народ вчинив подвійне лихо проти Мене: він відвернувся від Бога, джерела води живої, й натомість копанок собі нарив. А це ж бо копанки ну геть діряві, хіба ж у них утриматись воді?
Те зло, що скоїв ти, тебе й покарає, відступництво твоє навчить тебе. Поглянь і зрозумій, яке для тебе лихо відмовитись від Бога, Господа твого. Та страху у тобі нема переді Мною». Господь мій Всемогутній каже так:
«Кажу так, бо давно ярмо зламала, давно порвала ланцюги свої. Сказала ти: „Господу служить не буду!” Бо ти давно вже на узвишшях, під кожним деревом з рясним гіллям ти радо розлягалася для розпусти.
Як можеш ти казати: «Я — чиста, не поклоняюся Ваалу я?» Поглянь на свої вчинки у долині, про те подумай, що ти наробила. Була ти, ніби спритна верблюдиця, що бігає весь час туди сюди.
Немов ослиця, що до волі звикла, яка живе за покликом душі, в гарячому бажанні втягує повітря. Хто зможе загнуздати хіть її? І будь-який осел, який її запрагне, завжди знайде її в належний час.
Юдея, полиш ганятися за іншими богами, та спрагла, не бажай негідних ідолів. «Дарма, — Мені відповіла ти. — Адже я люблю чужих богів, тому піду за ними».
Вони кажуть дереву: «Батько ти мій». Вони кажуть каменю: «Ти породив мене». До Мене повернулися спиною, не обличчям, але в лиху годину кажуть: «Устань і порятуй нас, Боже.
А де ж твої боги поділись, яких, народ Ізраїлю, ти сам зробив для себе? Хай встануть, хай тебе врятують. Адже богів у тебе стільки ж, як міст в твоїй землі, Юдеє.
«Даремно Я карав синів твоїх, вони нічого не навчились з покарання. Ваш меч пожер усіх пророків, яких послав Я вас застерегти, він був, неначе лев скажений.
Ви, люди цього покоління, до вас звертається Господь. Чи був Я для Ізраїлю пустелею? Чи був землею темряви для них? Чому ж тоді народ мій каже: „Ходім. До Господа не вернемося більш?”