Й коли ти присягатимешся Господом, й робитимеш це чисто, щиросердно й чесно, тоді народи Він благословить, й вони хвалитимуться тим, що сотворив Господь».
Мужі Юдеї та Єрусалима, змініться, ради Господа, геть необрізанність ваших сердець. Однак, якщо не зробите цього, то гнів Мій спалахне, мов той вогонь. Й тоді його уже нічим не загасити через гріховність вашого життя».
Підвівся лев із лігва, вирушає, уже в путі погуба для народів. Він з дому вирушив, щоб зруйнувати твій край. Міста твої спустошені лежатимуть в руїнах.
О мій живіт, о корчусь я від болю, шалено б’ється моє серце, і ніяк не можу заспокоїть я його. Бо звук сурми душа моя почула, звук сурми бойової й битви грім.
І справді, мій народ дурний, мене не знає, Бога не шанує. Мов дітлахи дурні, не розуміють геть нічого, вони розумні тільки до лихого, але не знають, як творить добро.
Від тупоту копит, від свисту стріл втікає місто кожне. Ховається народ по печерах та хащах, здираються на скелі вгору. Міста покинуто, ніхто там не живе.
Юдею, тебе спустошено. Чого ж у кармазини вбралась? Пощо наділа ти прикраси золоті? Навіщо очі густо так нафарбувала? Даремно ти прикрасила себе. Твої коханці нехтують тобою, вони прийшли, аби забрати твоє життя.
Бо крик почув я, ніби жінка при пологах, що корчиться від болю, звук страждань, немов народжує дитину свою першу. Я чую крик дочки Сіону, вона істошно молиться, руки простягла. І каже: «Горе мені! Я мужність перед вбивцями втрачаю».