Це послання про військо фараона Неко, царя Єгипту, розбитого при Карчеміші на річці Євфрат Навуходоносором, царем вавилонським, на четвертому році царювання Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї:
Та що це я бачу? Вони налякані, вони тікають. Побито їхніх воїнів, вони п’ятами накивали. Не обертаючись, тікають, бо жах їх охопив». Так каже Господь:
Той день належатиме Богу, Господу Всемогутньому, то день відплати Його люті. Меч буде жерти, доки не насититься, аж доки спрагу не вгамує кров’ю ворогів. Господь, Господь Усемогутній принесе пожертву в землі північній на ріці Євфрат.
Примусив Він спіткнутися людей, одне на одного попадали вони. Вони казатимуть: „Вставайте, повернемось до нашого народу, і до землі, де народились, втечем від цього згубного меча гнобителя”».
«Так само правда, як і те, що Я живу, — каже Цар, чиє ім’я Господь Усемогутній, — загарбник невблаганно наближається, він, мов Тавор серед гір, мов Кармел понад морем.
Я їх віддам у руки тих, що прагне вбити їх: Навуходоносору, царю вавилонському, і слугам його. А потім, однак, Єгипет заселено буде, як у давнину». Так каже Господь:
«А ти, слуго Мій Якове, не бійся, не бентежся, Ізраїле, бо Я поверну вас із країв далеких, нащадків ваших поверну з вигнання. Повернеться Яків, спокійний буде і безпечний, і не лякатиме його ніхто».
«Не бійся, Якове, слуго Мій, — Господь каже, — бо Я з тобою, Я вигублю усі народи, поміж яких тебе розкидав. Я тебе не вигублю, але Я тебе покараю справедливо».