І розкидають вони їхні кістки під сонцем і під місяцем, під усіма зірками небесними, якім вони люблять служити, та поклонятися. Та ті кістки не збиратимуть і не ховатимуть: вони будуть гноєм на поверхні землі.
Усі ті, що лишилися, воліли б радше вмерти, ніж жити. Ті, хто зосталися з цього нечестивого роду, будуть мешкати по всіх чужих місцях, куди Я вишлю їх».
Звернув увагу Я, а вони не кажуть правди. Немає жодного, хто б каявся у нечестивих гріхах своїх. Усі вони звертають, ідуть своїм шляхом, немов той кінь, що стрімголов до бою рветься.
Навіть лелека в небі знає призначений для нього час прямувати до дому, горлиця, ластівка і журавель також. Але народ Мій не знає, чого від нього жде Господь.
Тож Я віддам дружин їхніх іншим чоловікам, віддам угіддя іншим хазяям. Це так, бо від бідніших до багатих, всі дбають лиш про незаконний зиск. Усі люди: від пророка до священика — всі віддались брехні.
Їм мусить бути соромно за скоєну гидоту. Вони ж бо не соромляться цього, бо сорому не мають зовсім. Тож упадуть із рештою, кому належить впасти, в час покарання згинуть всі разом вони”».
«Я все зберу і знищу, — Всевишній каже, — не буде більше а ні винограду на лозі, а ні смокв на смоковниці, і, навіть листя, й те зів’яне. Усе, що дав їм, буде забрано від них ».
Чого ми сидимо тут? Збираймося й ходімо у фортеці! Якщо Господь прирік нас на загибель, то хай нас смерть настигне у фортецях. Бо ми грішили перед Богом, тож Він примусив випити отруйної води.
Із Данових земель доноситься хропіння коней, уся земля здригалась від іржання жеребців його. Вони прийшли і знищіли усе довкола: і місто, й тих, хто в місті жив.
Я чую, як Мій обраний народ ридає за тих, хто у далекому краю: «Хіба Господь не з ними? Хіба цар Сіону не там? Нащо ж вони підбурюють Мене бовванами й марнотами чужими».