«Сину людський, звернись до земляків твоїх і скажи їм: „Коли я заношу меч над якоюсь землею, люди землі цієї обирають одного з мужів своїх й роблять його вартовим своїм.
Але якщо вартовий бачить меч ворожій і не сурмить у сурму, щоб застерегти людей, тоді вороги заберуть увесь народ в полон. Це станеться через їх гріхи, але кров народу буде й на вартовому.
Коли кажу Я нечестивому: „О нечестивий чоловіче, ти неодмінно помреш”, — а ти не скажеш нічого, щоб відвернути його з хибного шляху, той нечестивий чоловік помре у своєму гріху, і Я вважатиму тебе відповідальним за кров його.
Скажи їм: „Так само правда, як те, що Я існую, не тішить мене смерть нечестивого, Я радше втішаюсь, коли відвертається він від хибного шляху й живе. Відверніться! Відверніться від лихої поведінки вашої! Навіщо тобі вмирати, о доме Ізраїлю?”
Отож, сину людський, скажи своїм землякам: „Праведність праведного не врятує його, якщо він стане на путь гріховну, а нечестивість нечестивого не принесе погибель, якщо він відвернеться від гріха. Праведному, якщо він грішить, не жити тільки завдяки колишній праведності своїй.
Якщо скажу Я праведному, що він неодмінно житиме, а він тоді покладеться на праведність свою і почне чинити зло, жоден з його попередніх праведних вчинків не буде згадано йому. Помре він за зло, що вчинив.
Та ввечері напередодні сила Господа була на мені, й Він розтулив мої уста перед чоловіком, що прийшов до мене вранці. Тож уста мої розтулилися, і більше не був я німий.
«Сину людський, люди, що живуть у тих руїнах на землі Ізраїльській, говорять: „Аврам був сам один, однак він володів цією землею. Але ж нас багато, тож ця земля належить нам як спадщина”.
Скажи таке їм, що Господь Бог так говорить: «Так само правда, як те, що Я існую, ті, хто в зруйнованих містах лишився, поляжуть від меча. Того, хто в чистім полі, віддам Я звірям диким на поживу, а ті, хто у фортецях і печерах, помруть від чуми.
Що ж до тебе, сину людський, земляки твої балакають про тебе попідтинню та під дверима будинків, кажучи один одному: „Ходімо послухаємо послання від Господа!”
Люди Мої приходять до тебе, як зазвичай, сідають перед тобою і слухають слова твої, але в житті не тримаються їх. На словах проголошують відданість, але в серцях своїх прагнуть неправедної наживи.
Справді, ти для них не більше, як людина, що співає пісні любові чарівним голосом і добре грає на інструменті, бо чують вони слова твої, але не дотримуються їх.