Якщо ж він убогий настільки, що не в змозі сплатити таку ціну, то нехай той приведе його до священика, і священик встановить ціну для нього, відповідно до того, на що той, хто дає обітницю, спроможний.
Якщо хтось присвячує свою оселю як святиню Господу, то священик мусить встановити її вартість, добра вона чи погана. І як установить священик, так і буде.
Якщо хтось присвячує як святиню Господу частину землі, якою володіє, то її вартість залежить від того, скільки зерна треба, щоб її засіяти. Це буде п’ятдесят шекелів срібла за кожен гомер ячменю.
Але якщо хтось присвячує своє поле як святиню після Ювілею, то священик підрахує його вартість відповідно до кількості років, що залишилися до наступного Ювілейного року, і вартість знизиться.
Коли поле звільниться в Ювілейний рік, то воно стане святинею як земля, яка приноситься у жертву Господу як особлива жертва. І стане вона власністю священиків.
Але якщо тварина нечиста, її можна викупити за встановлену за неї ціну і ще додати п’яту частину. Якщо ж її не викуплено, то можна її продати за встановлену ціну.
Будь-яка особлива жертва, що повністю присвячується Господу, з того що хтось має, чи то людина, чи худоба, чи поле з родинної власності, не може бути продана. Її не можна викупити. Все, що повністю присвячується, є великою святинею Господньою.
Не слід оглядати, чи добра та тварина, чи погана. Не слід її міняти. Якщо хтось її замінить, то обидві тварини стануть святинею, і їх не можна викупати”».