Дружина його народила йому ще синів, і коли ті її сини стали дорослі, вони вигнали Єфту. Вони сказали йому: «Ти не матимеш спадщини в батьківській родині, бо ти син іншої жінки».
Єфта відповів старійшинам Ґілеада: «Чи не ви ненавиділи мене, чи не ви мене вигнали з батьківської оселі? То чому ж зараз, у лиху годину, ви прийшли до мене?»
Старійшини Ґілеада мовили до Єфти: «Саме тому ми й звернулися до тебе зараз, щоб пішов ти з нами й бився проти аммонійців і став вождем усіх мешканців Ґілеада».
Єфта сказав старійшинам Ґілеада: «Якщо ви бажаєте, щоб я повернувся додому, та бився проти аммонійців, то Господь допоможе мені перемогти їх, я буду вашим вождем».
Цар аммонійців відповів посланцям Єфти: «Бо коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони захопили всі землі від ріки Арнон до ріки Яввок і до Йордану. Отож зараз віддайте їх з миром».
Потім Ізраїль вирядив посланців до царя едомського й попросив: „Дозволь нам, будь ласка, пройти твоїми землями”. Але цар едомський і слухати про це не хотів. Тоді ізраїльтяни вирядили своїх посланців також і до царя моавського, але й він не дозволив їм пройти його землями. Отож ізраїльтяни залишились у Кедеші.
Потім ізраїльтяни пішли пустелею в обхід земель Едома та Моава і прийшли на східний край землі Моавської, і розбили табір на іншому боці ріки Арнон. Вони не заходили на Моавську землю, бо її кордоном була ріка Арнон.
Хіба ви не живете на землі, яку віддав вам Хемош, бог ваш, хіба не володієте нею? Отак і ми житимемо й володітимемо тими землями, які віддав нам Господь, Бог наш.
Ізраїльтяни жили в Хешбоні й навколишніх селах та в Ароері й навколишніх селах, і в усіх містах уздовж берегів ріки Арнон триста років, чому ж ти не проганяв їх увесь цей час?
Я нічого поганого не зробив тобі, а ти чиниш зле і воюєш проти мене. Тож хай Господь, Суддя, вирішить сьогодні, хто правий — ізраїльтяни чи аммонійці”».
Тоді Дух Господній зійшов на Єфту, і він пройшов через Ґілеад і землі Манассії, і дістався до Міцпи в Ґілеаді, а з Міцпи ґілеадської він вирушив до аммонійців.
І тоді той, хто першим вийде назустріч мені з дверей мого дому, коли я повернусь, перемігши аммонійців, буде відданий Господу, і я принесу це Тобі в жертву».
Він розбив їх від Ароера до самого Минніта (двадцять міст), і далі аж до Авель-Кераміма. То був страшний удар нанесений аммонійцям, після якого вони підкорилися ізраїльтянам.
Коли Єфта повертався додому, назустріч йому вийшла його дочка з бубоном і танцями. Була вона єдина дитина в нього. Крім неї, не мав він ні сина, ані дочки.
Як побачив він її, розірвав на собі одяг (в знак туги) і вигукнув: «О дочко моя! Ти занапастила мене і спричинила мені велике горе. Я дав клятву Господу і не можу від неї відступитися».
Вона мовила до нього: «Батьку, ти поклявся Господу. Отож зроби зі мною те, що обіцяв, бо це ж Господь віддав тобі перемогу над аммонійцями, ворогами нашими».
Як два місяці минуло, повернулась вона до свого батька, і зробив він те, в чому поклявся. Отож оскільки вона не знала мужа, то це стало звичаєм в Ізраїлі.