«Спитайте у вождів Сихема, що краще, коли сімдесят синів Єруваала будуть правити вами, чи якщо один чоловік? І пам’ятайте, що я родич, плоть від плоті вашої».
Він пішов до дому батька свого у Офру і повбивав братів своїх, синів Єруваала, всіх сімдесят, на одному камені. Але Йотам, наймолодший син Єруваала, сховався й тому лишився в живих.
Якщо ви справді хочете, щоб я був царем вашим, ідіть і знайдіть притулок у тіні моїй. Але якщо ні, то нехай вогнем запалають терни і спалять усе, навіть кедри ливанські.
(А мій батько бився за вас і ризикував життям, і звільнив вас від панування мидіанців, а ви сьогодні повстали проти родини мого батька і вбили його синів — усього сімдесят чоловік на одному камені, а сина його наложниці, Авімелеха, зробили царем, щоби владарював він над вождями Сихема, бо він ваш родич).
Ґаал, син Еведа промовив: «Хто такий Авімелех? І хто ми такі в Сихемі, що маємо служити йому? Хіба він не син Єруваала? І Зевул його воєначальник. Вони — люди Гамора, Сихемового батька. Чому ж ми маємо служити Авімелеху?
А вранці, як тільки зійде сонце, виступіть проти цього міста. Й коли Ґаал та його люди вийдуть на битву проти тебе, зроби з ними все, що в твоїх силах».
Зевул відказав: «Де ж зараз твій хоробрий язик, це ж ти казав: „Хто такий Авімелех, щоб ми служили йому? Хіба не з цих людей ти насміхався? Тож виходь тепер на битву з ними”».
То Авімелех зі своїми людьми піднявся на гору Залмон. З собою він узяв сокири й нарубав гілля, підняв і поклав собі на плече. Тоді звернувся до своїх людей: «Мерщій робіть те, що й я».
І кожен нарубав собі гілля, й пішли вони за Авімелехом. Вони поклали те гілля навколо храму й підпалили. Отак усі люди, що були в Сихемській вежі, загинули, приблизно тисяча чоловік та жінок.
Він негайно підкликав свого зброєносця й сказав йому: «Витягни меч і вбий мене, щоб люди не казали: „Його вбила жінка”». І його зброєносець проткнув його мечем, і Авімелех помер.