Господь мовив до Самуїла: «Чи довго ти ще сумуватимеш за Саулом відтоді, як Я його позбавив царської влади над Ізраїлем? Наповни свій ріг оливою. Я відправляю тебе до Єссея, який живе у Віфлеємі. Я побачив собі царя між його синами».
Але Самуїл заперечив: «Як я можу піти? Про це довідається Саул, він уб’є мене». Господь відповів: «Поведи з собою теля і скажи таке: „Я прийшов, щоб принести жертву Господу”.
Саумуїл зробив так, як наказав Господь. Коли він прибув у Віфлеєм, місцеві старійшини затремтіли, побачивши його. Вони спитали: «Ти з миром до нас прийшов?»
Самуїл відповів: «Так, з миром. Я прибув, щоб принести жертву Господу. Освятіться й приходьте, разом принесемо жертву». Він висвятив Єссея та його синів, запросивши їх усіх на жертвоприношення.
Але Господь сказав Самуїлу: «Не заглядайся на його зовнішність чи зріст, тому що Я його відкинув. Господь не зважає на те, що кидається в вічі людині. Людина сприймає зовнішність, а Господь дивиться, яке в людини серце».
Нарешті він запитав Єссея: «Це вже всі твої сини?» «Є ще наймолодший, — відповів Єссей, — але він пасе овець». Самуїл наказав: «Пошли по нього, ми не сядемо, доки він не прийде».
Якийсь слуга запитав: «Я бачив, що син Єссея з Віфлеєма вміє грати на арфі. Він хоробрий воїн, добрий боєць. Він уміє говорити та ще й гарний з виду. І Господь з ним».
Відтоді як тільки дух від Бога сходив на Саула, Давид брав арфу й починав грати. Саул відчував полегшення, йому відлягало, ставало краще, а злий дух відступався від нього.