Хоч би куди послав його Саул, Давид робив усе так успішно, що Саул присвоїв йому високе військове звання. Це сподобалося всім людям, не тільки військовим проводирям Саулового війська.
Коли воїни поверталися додому після того, як Давид убив филистимлянина, зустрічати царя Саула вийшли жінки з усіх міст Ізраїлю. Вони співали пісень перед ним, танцювали в супроводі бубнів та лютнів.
Саул розлютився бо цей приспів розгнівав його. «Вони приписали Давидові десятки тисяч, — подумав він, — а мені лише тисячі. Він же може захотіти ціле царство! »
Якось Саул, вирішивши вбити Давида, сказав йому: «У мене є старша дочка Мерав. Я віддам її тобі в дружини, лише служи мені відважно й веди війни Господні». А про себе Саул подумав: «Я не підніму руки на нього. Нехай це зроблять филистимляни».
«Я віддам її за нього, — подумав Саул, — це буде пасткою для нього, щоб він загинув від рук филистимлян». Саул знову сказав Давиду: «У тебе є друга можливість стати моїм зятем».
Саул наказав своїм слугам: «Поговоріть з Давидом наодинці, скажіть: „Слухай, цар втішений тобою службою, і всі його слуги люблять тебе, будь царевим зятем”».
Переказали Давиду наказ Саулів його слуги. Але Давид відмовився: «Ви думаєте, що стати царевим зятем то так просто? Я, власне, людина бідна, мало кому відома».
той наказав їм: «Скажіть Давиду, що цар не хоче ніякої ціни за наречену, лише крайню плоть сотні филистимлян, щоб помститися царевим ворогам». Саул замислив таке, щоб Давид загинув від рук филистимлян.
Давид зі своїми воїнами пішов війною на филистимлян і вбив двісті чоловік. Він прихопив їхню крайню плоть і виклав усе перед царем, щоб стати його зятем. Довелося Саулові віддати свою дочку Міхал за нього.
Филистимські полководці й далі нападали, але щоразу Давид виявлявся кмітливішим, ніж будь-який інший воєначальник Саула. Його ім’я стало дуже шанованим.