Давид був дуже опечалений, бо воїни поговорювали, щоб закидати Давида каменями до смерті, — так гірко їм було на серці від втрати синів та дочок. Але Давид знайшов силу в Господа, свого Бога.
і Давид звернувся до Бога: «Чи переслідувати мені цих грабіжників? Чи я дожену їх?» «Так, переслідуй їх, — відповів Він. — Достеменно, ти їх наздоженеш і зможеш відбити своїх людей».
Давид запитав його: «Ти можеш мене провести до цих грабіжників?» Той відповів: «Заприсягнися перед Богом, що не вб’єш мене, що не передаси мене хазяїну, тоді я приведу тебе до них».
Він провів Давида до них, то були амаликійці, які вже байдикували по всьому краю: їли, пили, бенкетували, святкуючи величезну здобич, яку вони загарбали в землях филистимлян та на землі Юдеї.
Давид бився з ними, починаючи з сутінок аж до вечора наступного дня. Жоден із них не вцілів, крім чотирьохсот молодиків, які скочили на верблюдів і втекли.
Давид повернувся до тих двохсот воїнів, що були занадто виснажені, щоб іти з ним, і яких залишили у Весорському урочищі. Ці воїни вийшли назустріч Давидові та його людям. Давид з військом підійшов ближче, привітав їх.
Але всі недоброзичливці та нечестивці, які теж були з Давидом, відповіли: «Ми не розділимо нашу здобич, яку повернули собі, з тими, хто з нами не ходив.: Нехай кожен чоловік забере лише дружину та дітей і йде собі».
Хто послухається того, що ви кажете? Доля того чоловіка, який залишався з нашим спорядженням, така ж, як і того, хто пішов воювати. Всі матимуть порівну».
Коли Давид прибув у Зиклаґ, він послав частину здобутого старійшинам Юдеї, які були його друзями, з таким посланням: «Це вам дарунок зі здобичі ворогів Господніх».