1. Яків жив у землі подорожування батька свого [Ісаака], у землі Ханаанській.
2. Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
3. Ізраїль любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старости його, — і зробив йому різнобарвний одяг.
4. І побачили брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх братів його; і зненавиділи його і не могли говорити з ним дружньо.
5. І бачив Йосиф сон, і розповів [його] братам своїм: і вони зненавиділи його ще більше.
6. Він сказав їм: вислухайте сон, який я бачив:
7. ось, ми в’яжемо снопи посередині поля; і ось, мій сніп встав і став прямо; і ось, ваші снопи стали навкруги і поклонилися моєму снопові.
8. І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його.
9. І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
10. І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
11. Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
12. Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем.
13. І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
14. [Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
15. І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш?
16. Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?
17. І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, як вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми і знайшов їх у Дофані.
18. І побачили вони його здаля, і раніше ніж він наблизився до них, стали замишляти проти нього, щоб убити його.
19. І сказали один одному: ось, іде сновидець;
20. підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів.
21. І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
22. І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
23. Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
24. і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
25. І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
26. І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його?
27. Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися
28. і, коли проходили купці мадіамські, витягли Йосифа з рову і продали Йосифа ізмаїльтянам за двадцять срібників; а вони відвели Йосифа в Єгипет.
29. Рувим же прийшов знову до рову; і ось, немає Йосифа в рові. І роздер він одяг свій,
30. і повернувся до братів своїх, і сказав: отрока нема, а я, куди я дінуся?
31. І взяли одяг Йосифа, і закололи козла, і вимазали одяг кров’ю;
32. і послали різнобарвний одяг, і принесли до батька свого, і сказали: ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні.
33. Він упізнав його і сказав: це одяг сина мого; хижий звір з’їв його; очевидно, розтерзаний Йосиф.
34. І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів.
35. І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
36. Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
1. У той час Іуда відійшов від братів своїх і оселився поблизу одного одолламитянина, якому ім’я: Хира.
2. І побачив там Іуда дочку одного хананеянина, якому ім’я: Шуа; і взяв її і ввійшов до неї.
3. Вона зачала і народила сина; і він нарік йому ім’я: Ір.
4. І зачала знову, і народила сина, і нарекла йому ім’я: Онан.
5. І ще народила сина [третього] і нарекла йому ім’я: Шела. Іуда був у Хезиві, коли вона народила його.
6. І взяв Іуда дружину Ірові, первісткові своєму; ім’я їй Фамар.
7. Ір, первісток Іудин, був неугодний перед очима Господа, й умертвив його Господь.
8. І сказав Іуда Онану: увійди до дружини брата твого, одружися з нею, як дівер, і віднови сíм’я братові твоєму.
9. Онан знав, що сíм’я буде не йому, і тому, коли входив до дружини брата свого, виливав [сíм’я] на землю, щоб не дати сімені братові своєму.
10. Злом було перед очима Господа те, що він робив; і Він умертвив його.
11. І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
12. Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
13. І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою.
14. І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
15. І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
16. Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене?
17. Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
18. Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
19. І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
20. Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
21. І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
22. І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
23. Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
24. Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
25. Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
26. Іуда впізнав і сказав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.
27. Під час пологів її виявилося, що в утробі у неї близнюки.
28. І під час пологів її з’явилася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим.
29. Але він повернув руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я: Фарес.
30. Потім вийшов брат його з червоною ниткою на руці. І наречено йому ім’я: Зара.
11. І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє, бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи.
12. Співайте Господу, що живе на Сионі, сповіщайте між народами про діла Його.
13. Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених.
14. Помилуй мене, Господи, споглянь на приниження моє від ворогів моїх, Ти, що підняв мене від воріт смерти;
15. щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сионової. Буду радіти спасінню Твоєму.
16. Попадали народи в яму, яку викопали, в сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня.
17. Пізнається Господь за судом Його, який Він звершує: нечестивець заплутався у ділах рук своїх.
18. Нехай зійдуть грішники в пекло — всі народи, що забувають Бога.
19. Бо не назавжди буде забутий убогий, надія покривджених не загине.
20. Встань, Господи, щоб не підносилася людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи.
31. Не змагайся з людиною, яка чинить насилля, і не обирай жодного зі шляхів її;
32. тому що мерзота перед Господом розпусний, а з праведними у Нього спілкування.
33. Прокляття Господнє на домі нечестивого, а житло благочестивих Він благословляє.
34. Якщо з кощунників Він насміхається, то смиренним дає благодать.
35. Мудрі успадковують славу, а нерозумні — ганьбу.
1. Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.
2. І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.
3. І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;
4. І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.
5. Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6. Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.
7. Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;
8. інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.
9. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
10. І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?
11. Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.
12. Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.
13. Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;
14. і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.
15. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.
16. Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.
17. Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.
18. Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.
19. До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.
20. А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,
21. але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.
22. А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.
23. Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.
24. Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;
25. коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.
26. Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.
27. Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?
28. Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?
29. Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.
30. Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.
Ukrainian Bible 2004
Переклад Патріарха Філарета (Денисенка) за Біблією Російською Мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині ХІХ століття (Синодальне видання Російського біблійного товариства. Москва, 2002)
Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату Київ 2004.